Україна читає Милорада Павича

"Світ, як і себе (себе, як і світ), можна пізнавати, починаючи з будь-якого місця, моменту чи речі як згустку хронотопа. Зі словника, сну, львівської клепсидри чи зайвого великого пальця руки. Рано чи пізно пощастить (або ні) збагнути, що послідовне пізнавання лише віддаляє від пізнання. Тоді звернешся до початку й у словнику, сні, невидимій львівській клепсидрі чи великому пальці руки побачиш весь світ, і так пізнаєш (або ні) його,"(1) – так описує свої враження від першої зустрічі з романом М.Павича "Хозарський словник" український поет та літературознавець Назар Федорак.

Кожний з любителів прози М.Павича (особливо коли йдеться про літераторів та літературознавців) має свою приватну оповідь про зустріч з його незвичайним світом, про неповторні пригоди свідомості, про загадкові події, народжені подорожами просторами яви та сну.

Український читач легко входить до зачарованого світу його книжок, живе й ньому, пізнаючи "вже бачене", або віддається плину розповіді, яка будить у ньому спогади про майбутнє та передчуття минулого. Не забуваймо: в українській літературі ще й тепер відлунюють барокові ноти, звуки улюбленої літературної епохи автора "Хозарського словника". Відлуння часу, коли сербська та українська літератури були дуже близькими. Схожий культурологічний код наближає героїв творів Павича до українців, а сила неповторної фантазії письменника створює дистанцію, необхідну для сильного мистецького ефекту.

Своїх перших прихильників в Україні М.Павич здобув ще років двадцять тому – в середовищі славістів, які читали його книжки в оригіналі. Тоді ж починається й історія рецепції "Хозарського словника", книжки, яка увійшла до українського літературного контексту на початку 90-х, коли з`явилася в російському перекладі на сторінках авторитетного московського часопису "Иностранная литература". Про сильний вплив цього твору на долю (пост)модерної літератури в Україні свідчить увага, яку йому приділяють українські письменники та літературні критики: автори Малої Української Енциклопедії Актуальної Літератури присвятили "Хозарському словникові" окрему статтю, дослідники сучасних літературних течій займаються компаративним вивченням цього роману і прозових творів українських майстрів красного письменства; існує також низка статей про історію українського перекладу. З-поміж них на особливу увагу заслуговують "свідоцтва" перекладача роману Ольги Рось та редактора "сербської колекції" видавництва "Класика" Івана Лучука, які, без сумніву, найбільше зробили для того, щоби з`явилася українська версія Словника.

Стаття О.Рось "І зробив я те, що зробив"(2)(з історії українського перекладу "Хозарського словника") є емоційною сповіддю про складні стосунки перекладача та книжки. Ідея написання такого тексту народилася завдяки численним успішним презентаціям роману, на яких слухачі невтомно повторювали питання, чи було важко перекладати "Хозарський словник" і що цікавого в цей час відбувалося з перекладачем. Магія книги створювала в уяві читача таємничі картини перекладу як своєрідної алхімії, і стаття О.Рось утверджує їх у цьому переконанні.

У своїй статті "Ігор Римарук та генеза українського видання "Хозарського словника"(3) І.Лучук спробував вписати славний сербський роман у ширший літературний контекст, розказавши про глибинні зв`язки між романом Павича та поетичною збіркою відомого українського літератора, лауреата Шевченківської премії І.Римарука "Діва Обида". Український читач познайомився з цим книжками того самого 1998 року (тоді у видання львівської "Класики" з`явився український переклад романа Павича), хоча це лише одна з низки невипадкових випадковостей, щось "абсолютно реальне, незважаючи на свою ілюзорність". У збірці київського поета зустрічаємо цитату з Червоної книги, зі статті, присвяченої хозарській принцесі Атех (Римарук переклав її з російської, бо на момент створення "Діви Обиди" ще не існувало українського перекладу). На особливу увагу читача заслуговує факт, що поет у своїй книжці використав ще лише одну цитату (яка і дала назву збірці), а також привілейоване місце, яке займає оповідь про смерть принцеси у структурі "Діви Обиди".

Якщо вірити, що все на світі пов`язане, тоді не здивує продовження розповіді І.Лучука про доленосні випадковості: наприкінці 1997 р. той самий Римарук опинився у Львові. Відірваний від своєї бібліотеки, поет був змушений позичати книжки від друзів. І тільки-но Лучук надумав принести "Хозарський словник" (у російському перекладі), як Римарук звернувся до нього з таким проханням. Прочитавши роман, майбутній автор "Діви Обиди" не тільки занотував деякі фрагменти (один з яких увійде до його збірки), але й порекомендував прочитати його іншому відомому українському письменнику Вікторові Неборакові. А Неборак, в свою чергу, пішов до директора новозаснованого видавництва "Класика" Володимира Дмитерка з ідеєю розпочати українським перекладом "Словника" діяльність цього (сьогодні вже реномованого) видавця... Так замкнулося коло: роман Павича надихнув поета на створення "Діви Обиди", а він, зачаровний його магією, надихнув інших – на видання "Хозарського словника". І все це трапилося у Львові... Схоже, що долі "романа-лексикона" та нашого міста тісно переплелися. В історіаті "Хозарського словника" письменник згадує: "певні щоденникові записи, написані в той час у Львові, кажуть про те, що в лексикон Даубмануса був вбудований пісочний годинник"(4).

Автор післямови до українського видання (той самий І.Лучук) вірить, що саме у Львові було зроблена клепсидра, бо саме тут це було записано, щоби нащадки знали й пам`ятали. Тому післямова носить заголовок "Час і сон у львівській клепсидрі". Це видання містить також винятково цікавий додаток до післямови з уривком з преамбули першої української (козацької) Конституції 1710 року на давньоукраїнській, латинській та сучасній українській мові, в якому читаємо: "Отак і войовничий прадавній козацький народ, раніше званий хозарським, Господь спершу возвеличив лицарською вдачею, просторими володіннями і вікопомною славою"(5). Увагу читача привертає також факт, що у давньоукраїнському варіанті каган називається князем хозарів, а у латинському – князем козаків, отже, запитуємо разом із автором післямови, які ж то глибинні, приховані, все ще не з`ясовані зв`язки існують між різними народами?

Український поет та літературознавець Віктор Неборак продовжує цю тему у статті "Роман-послання з Белграда"(6), де поряд із роздумами про "незвичайний роман" наводить нові приклади таємничих співпадінь.
Один з героїв носить ім`я Коен, а це неминуче нагадає читачам про іншого Коена, "одну з ключових фігур актуального американсько-балканського конфлікту" (текст Неборака був надрукований у квітні 1999 року). Отруєний примірник лексикона потрапив до рук доктора археології Ісайла Сука – і більшість українських читачів, напевно, згадала львів`янина Сука, музиканта з популярної рок-групи "Мертвий півень"... Отже, каже Неборак, читач починає помічати присутність персонажів книги Павича у своєму житті.

Неминучою видається ця присутність героїв "романа-лексикона" і в оглядах українських літературних критиків. Вже згадуваний Н.Федорак у рецензії під назвою "Танок слов`янського Мінотавра"(7) постійно посилається на героїв Павича, спирається на спільну із майбутніми читачами його статті рецепцію романа. Така кореспонденція із "Хозарським словником" взагалі характерна для більшості текстів, які з`явилися з приводу виходу українського перекладу цього твору: роздумуючи про славний роман, зачаровані (і натхненні) ним літературні критики свідомо чи несвідомо вдаються до словника, ритму та настрою Милорада Павича. Намагаючись відповісти на питання "То про що ж цей роман?" В.Неборак входить до складної мережі універсальних питань, бо це, на його думку, книжка "про магію в нас і довкола нас", "про те, що історія – це лабіринт; це текст; це ілюзія, це коктейль з минулих часів, який намагається випити смертна людина, це вибухівка", " про те, що ніщо у нашому світі безслідно не зникає", " про те, що деякі з українців – частково чи й повність хозари", " про те, що власна візія світу не менш важлива, ніж запозичена"(8) ...

Н.Федорак розмірковує про міфічне у Павича і зауважує, що "Хозарський словник" викликає з читацької уяви образ Мінотавра, "народженого як могутній міф і ув`язненого у геніальній дзеркальній клітці Дюрренматтової метафори. Цю істоту в одежі історії виводить на прогулянку Мілорад Павич"(9). На думку українського дослідника, сербський письменник "на цей момент – переможець у споконвічній хозарській полеміці, й у клітці Мінотавра віддзеркалюється слов`янський танок – сучасний ритм Адамового тіла"(10).

В той час, як більшість українських літературних критиків натхненно презентує свої версії читання "Хозарського словника", історики літератури шукають у ньому нових можливостей мистецької інтерпретації, жанрові особливості, і, звичайно, літературні паралелі та аналогії. Ірина Старовойт, наприклад, знаходить несподівані, а тому ще цікавіші паралелі між "Хозарським словником" та коротким романом українського літератора Івана Андрусяка "Реставрація снігу", як у плані постмодерністської поетики, передовсім нарації, так і в плані імагології(11). Відомий український літературознавець Павло Рудяков розглядає "Хозарський словник" в контексті розвитку сербського історичного роману ХХ століття(12).

Великий (зрештою, очікуваний) успіх "Хозарського словника" підштовхнув видавця до публікації наступної книги: у 1999 р. "Класика" видала "Останню любов у Царгороді" у перекладі Н.Чорпіти. Автором післямови знову виступив І.Лучук, який додав до нього власний переклад "Автобіографії" Павича із (власними) коментарями. Післямова під заголовком "Карти і доля, таро і роман", присвячена ще одній чудовій грі – паліндромії, яка, на думку Лучука, нагадує таро. Якщо комусь здається, що може варто було би більше сказати про автора роману, для нього автор післямови має готову відповідь: "Для розмови про творчість Мілорада Павича ніколи не забракне слів, бо вона (творчість, а не розмова, зрозуміло) вже переступила межу багатовимірності і ступила на терени універсальності. А про самого Павича хто ж краще розповість, як не сам Павич?"(13)

Надзвичайно популярний серед читачів, презентований у телевізійних програмах, роман "Остання любов у Царгороді" не викликав такої реакції серед українських критиків, як найславніший роман Павича. Можливо тому, що не нагадував улюблений Словник? У кожному разі, у статті Володислава Айнца "Літературна арифметика, або Книги люблять рахунок"(14), яка з`явилася у львівській газеті "Поступ", йдеться радше про картину всієї творчості сербського письменника, аніж про цей твір. Автор тексту розмірковує над питанням, скільки романів написав М.Павич (якщо враховувати/ або не враховувати "Маленький нічний роман"), пропонує читачам самостійно вирішити цю літературну задачу. І, звичайно ж, прочитати роман. "Остання любов у Царгороді" заслуговує, однак, на окремий аналіз і може бути відправним пунктом для роздумів не лише про долю, передбачену картами таро, а й про історію – як національну, так і всезагальну історію людства. На роман-довідник з гадання спиралася у своєму тексті "Поразка, рідна сестра Перемоги"(15) авторка цих рядків, бо колізія "двох П" представлена у цьому творі під новим, несподіваним кутом. Місцю цієї книжки Павича у контексті світової та сербської постмодерністської літератури присвячена також її стаття "Роман перехрещених доль та традицій ("Остання любов у Царгороді" М.Павича)", який можна знайти, наприклад, на сайті відомого проекту "Растко – Бібліотека сербської культури"(16).

Національний вимір творів Павича був вирішальним, коли автори тематичного числа часопису "Ї" працювали над його концепцією. Прагнучи внести до номера "Югославія. Косово. Европа"(17), який з`явився безпосередньо після бомбардувань СРЮ, якомога більше текстів, які би створили автентичну картину сербської історії та культури, а водночас були близькими українським читачам, вони включили до нього оповідання М.Павича "Скляний слимак" (переклад І.Лучука), "Коні святого Марка, або Роман про Трою" (переклад О.Рось), "Принц Фердинанд читає Пушкіна" (переклад А.Татаренко), "Корсет" (переклад Н.Чорпіти), а також його "Автобіографію" (переклад І.Лучука) і "Початок і кінець роману" (переклад Н.Чорпіти).

Зацікавлення читацької публіки викликали й фрагменти "Хозарської призми" Й.Делича, і уривки з "Розмови з Павичем" М.Євтича, надруковані в цьому ж числі. Це зацікавлення було таким живим, що народилася ідея інтерв`ю з письменником, яку реалізували Н.Чорпіта та А.Татаренко. Українські редактори, бажаючи задовільнити цікавість своїх читачів, кілька разів передруковували інтерв`ю, яке з`явилося спочатку у львівській газеті "Поступ", пізніше (у російському перекладі) – в газеті "Столичные ведомости" (Київ), і, нарешті, – у літературному часописі "Згар" (Вінниця)(18).

У вищезгаданому тексті В.Айнц нагадує читачам про існування яскравої палітри павичевських оповідань. І справді, навіть актуальний перелік українських перекладів зразків малої прози сербського літератора свідчить про інтерес перекладачів до різних типів оповіді, презентованих письменником. У журналі "Всесвіт" з`явилися "Капелюх з риб`ячої шкіри", "Скляний равлик" та "Дамаскин" (переклад О.Микитенко). Оповідання "Веджвудівський" чайний сервіз" прикрасило номер часопису "Ї", присвячений проблемам глобалізації та антиглобалізації(19), "Життя та смерть Іоанна Сіропулоса" з`явилося у першому числі львівського часопису "Форма(р)т"(20), а в одному з наступних – "Оповідання про душу та тіло" (переклад Х.Стельмах)(21). Перекладено українською й одне з найвідоміших оповідань М.Павича "Російський хорт", до якого додається есей, інспірований розповіддю про любителя годинників та краси ("Гіпнотична логіка сновидіння, або Кілька штрихів до портрета д-ра Стевана Михаїловича")(22-23).

Наводячи різні можливості пізнання літературного світу М.Павича, слід згадати також його астрологічний путівник для невтаємничених – роман "Зоряна мантія"(24). Cвою статтю про нього ("Астрологічний путівник для зацікавлених"(25)) Іван Богословський починає з нагадування, що ім`я героїні нового роману Архондули Нехами викликає в пам`яті іншого Нехаму, з "Хозарського словника", доля якого пов`язана зі Львовом. "Зоряна мантія" служить відправним пунктом для роздумів про "хорову біографію" протагоністів і про історію народу як хорову біографію у національному та універсальному сенсі. Як, зрештою, і для цікавої розповіді про старі українські імена сузірь.

І.Лучук у тексті "Прогноз на минуле, чи Спогади про майбутнє"(26) говорить про минуле та сучасність у романі, закликає читача побачити "дім, стіни якого – чотири зодіакальні стихії, оцінити еротично-граматичне "я вас, ви його, він вас, а ви мене, я його, а він вас, він і вас, і мене", отримати насолоду від несподіваних образів, дізнатися, "чи помирають від того, від чого старіють"... І, звичайно, увійти у оповідь героїв, щоби їм допомогти.

Володимир Карвацький у короткому огляді "Гороскоп на минуле"(27) пише про прозу Павича як про "цілком жадані, хоч і неймовірні версії світу". На думку критика, "книги сербського чарівника затягують, як Бермуди, і, зрештою, виконують базову функцію будь-якої доброї художньої літератури – примушують звичайних людей перетворюватися на запійних читачів".

Ця спроба погляду на рецепцію творчості Павича в Україні була би неповною без вірша І.Лучука "Трохи білого світу", у якій ми зустрічаємося з Павичем-літературним героєм. Поет згадує свою зустріч з класиком сербської літератури, ділиться з нами своїми почуттями і думками. Частину вірша становить переклад "Іліади" з "Останньої любові у Царгороді". Це вірш, який належить вже не тільки Павичу, але й Лучукові, це і його роздуми про світ, які закінчуються словами:

На усті Сави в Дунай знаходиться біле місто,
на усті Лети у Стікс знаходиться білий світ.(28)

Отже, світ, як і себе (себе, як і світ) можна пізнавати починаючи з будь-якого місця, моменту чи речі як згустку хронотопа. Сербську літературу можна пізнавати, починаючи з чарівного світу М.Павича.


Примітки:

(1) Федорак Н. Танок слов`янського Мінотавра//Поступ. - 22.04. 1999.

(2) Рось О. "І зробив я те, що зробив" (з історії українського перекладу "Хозарського словника")// "Ї". - 1999. - №15. - С.165-173.

(3) Лучук І. Ігор Римарук і генеза українського видання "Хозарського словника"// Поступ. - 7.05.2000.

(4) Павич М. Хозарський словник: роман-лексикон на 100 000 слів. - Львів:Класика, 1998. - С.14.

(5) Додаток до Післямови// Павич М. Хозарський словник:роман-лексикон на 100 000 слів. Львів:Класика, 1998. - С.279.

(6) Неборак В.Роман-послання з Белграда// Тиждень. - Ч.15. - 8-14.04.1999.

(7) Федорак Н. Танок слов`янського Мінотавра// Поступ. - 22.04.1999.

(8) Неборак В. Роман-послання з Белграда// Тиждень. - Ч.15. - 8-14.04.1999.

(9) Федорак Н.Танок слов`янського Мінотавра// Поступ. - 22.04.1999.

(10) Там же.

(11) Старовойт І. Метафізика історії у постмодерній прозі// Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська Академія". – Т.4. – Філологія. – 1998. – С.31-33.

(12) Рудjаков П. Историjа као роман: Иво Андрић, Меша Селимовић, Милош Црњански, Милорад Павић- Београд-Нови Сад:Завод за уџбенике и наставна средства, Вукова задужбина,Матица српска -1998.

(13) Лучук І. Карти і доля, таро і роман// Павич М.Остання любов у Царгороді. Львів:Класика, 1999. - С.115.

(14) Айнц В. Літературна арифметика, або Книги люблять рахунок// Поступ. – 31.03.2000.

(15) Татаренко А. Поразка, вірна сестра Перемоги// "Ї". – №26. – 2002. – С.291-297.

(16) Татаренко А.Роман укрштених судбина и традициjа ("Последња љубав у Цариграду" М.Павића)// www.rastko.org.yu

(17) Югославія. Косово. Европа. – "Ї" – №15. – 1999.

(18) Павич М. "Літературу веде у майбутнє читач, а не письменник"// Згар. – 2000. – №3.– С.91-95.

(19) Павич М. "Веджвудський" чайний сервіз// "Ї" –№19. – 2000. –С.272-277.

(20)Павич М. Життя та смерть Іоанна Сіропулоса// Форма(р)т. - №1. - 2001. - С.61.

(21) Павич М.Оповідання про душу та тіло// Форма(р)т. - №4. - 2002. - С.54-56.

(22) Павич М.Російський хорт// www.rastko.org.yu

(23) Татаренко А. Гіпнотична логіка сновидіння, або Кілька штрихів до портрета д-ра Стевана Михаїловича// www.rastko.org.yu

(24) Павич М. Зоряна мантія. - Львів:Класика, 2002.

(25) Богословський І. Астрологічний путівник для зацікавлених// Молода Галичина. – 26.10.2002.

(26) Лучук І. Прогноз на минуле, чи Спогади про майбутнє// Дзеркало тижня. – 14.12.2002.

(27) Карвацький В. Гороскоп на минуле// Молода Галичина. – 27.02.2003.

(28) Лучук І. Трохи білого світу// Ї - Ч.15. - 1999. - С.164.