Издрык режет людей

Почему были такие жесткие задержки нового номера «Четверга»? С чем эта каша связана?

Наскільки я знаю, більшість видавництв в Україні зараз просто простоює. Єдине, що тепер можна робити, це випускати якісь грантові позиції бо для іншого закон про ПДВ, або відсутність закону про ПДВ, чи нез‘ясованність законодавчої бази - я не вникаю у ці подробиці - вона унеможливлює нормальну роботу будь-якого видавництва.

«Кальварія» якось там порухалась трошки, знайшла якісь гроші. З рештою на «Четвер» не потрібно так багато тих грошей. Будемо пробувати доганяти втрачений час.

В серии «Четверга» появлялись Прохасько, Дереш, Ешкилев, другие кадры… кто следующий?

Вже пів року чекає своєї черги роман Світлани Поваляєвої «Замість крові». Я думаю, що все буде ок і з новими двома «Четвергами» він таки з‘явиться в кінці квітня.

Наступна позиція – Петро Яценко «Повернення придурків».

Ну і в черзі там ще десять позицій, але я просто не буду розголошувати, бо, якщо справа до них має дійти через кілька років, то діло це може перехопити інше видавництво...

Что сейчас пишет Издрык?

Як і кожен автор я є забобонним, тому не хотів би говорити про те, що пишу. Намагаюся написати нову книжечку. Першим стимулом до її написання було вже абсолютна задроченність молодою літературою – рефлективною, сублімативною, без будь-якої формальної і структуральної дисциплінованості. Просто хотілося б показати цим молодим гівнюкам, як пишеться класичне оповідання.
Одне оповідання стало чиплятися за друге, друге за третє і почала вимальовуватися в голові якась макроструктура, і я зрозумів що «ок, з цього може бути книжка”, але поки що говорити про неї рано, бо невідомо ще допишу я її чи ні...

А оповіданнячка ці вже потрохи засвічуються. Одне було в «Коментарі», інше має бути в «Потязі 76», по ідеї має бути ще в журналі «Україна», який відродився...ну я ж патріот...чи нє...вони гонорари хороші платять. Можливо ще «Ї» щось візьме собі...

Ты говорил, что перед каждым своим произведением у тебя страх? Ты уже его переборол или всё ещё боишься писать?

Ну, власне чому все це робиться. Я вперше в житті перестав ставитися до авторства як до автопсихотерапії. Я почав пробувати писати як професійний письменник, не для себе, а для читача. Очевидно, якщо такий стимул, то буде повна хуйня, але то вже побачимо. Це вже точно буде не автопсихотерпія, як то було з «Воццеком» або з «Леоном». Це мені, власне, найбільше подобається. Процес писання перестав бути мучівним, перестав бути сеансом. Перетворився на процес...

Что в 2003 году для тебя было настоящим литературным событием. Какие прогнозы на 2004?

Ну, перша реакція сказати, що нічого не було для мене літературною подією, але якщо перестати бути вже таким принциповим і спробувати згадати бодай щось хороше, то я з задоволеням прочитав «Біг Мак» Жадана. Я не можу сказати, що це найкраще з того, що з‘явилося в український літературі за минулий рік, бо я дуже мало читаю, але з того, що я читав, це мені сподобалося найбільше.
Дуже сильне враження на мене справила книжка, яку мені дала почитати Світлана Поваляєва...«Імператор пустелі» про нєкоєго барона Юргена. Книжка ця стара і не вписується в хронологію літератури минулого року.

Щодо року наступного...я не надто оптимістично ставлюсь до майбутнього. Мені здається, поки що триває процес накопичення якоїсь критичної маси у всій цій fuckin’ літературі, але це також не є гарантією того, що ця критична маса колись назбирається і вибухне. Раніше я був схильний до того, що українська література може бути чимось на кшталт феномену латиноамериканської літератури, але реальність розчаровує і, очевидно, такого феномену не буде. Але, я думаю, що так чи інакше, українська література якось буде прориватися на світовий ринок, не тому, що налагодяться якісь особисті зв‘язки, не тому, що з‘являться перекладачі, а тому, що все-таки, незважаючи на рівень, якій пропонують наші автори, це продукт, якого не існує ні в Європі ні в Америці. Десь і колись цей продукт має зацікавити великий світ...

Как ты видишь развитие «Четверга»? Молодых в него напустить не желаешь?

Проблема не в тому, щоб запустити молодих в «Четвер» у вигляді їхніх текстів, проблема в тому, щоб запустити молодих до роблення самого «Четверга». Тому що 14 років я роблю це фактично сам з попутниками. Але так чи інакше ідеологію, концепцію включно з дизайном робить одна люина – я. Одна людина це не серйозно, це по великому рахунку є тотальне і перманентне дилетантство. В цьому дилетанстві і криється якісь шарм, притаманний «Четвергові», але вічно це тривати не може, тому що так чи інакше при зовнішній конкуренції це призведе до змаразміння і деградації.
Я не маю планів на майбутнє. Я перестав планувати в цій країні, в цьому світі. «Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому свої плани». Але я б хотів, щоб потрошки роблення «Четверга» перебирали молоді. Це те, що зараз робить Софія Андрухович.

В ідеалі я хотів би бачити себе не головним редактором, а весільним генералом, який приймає престижних гостей, п‘є каву, сидить в хорошому кабінеті з офісним умеблюванням. Решту нехай робили б молоді і талановитіші.

Не боишься, что если молодые придут, то «Четверг» превратится в упомянутое тобой рефлексио-сублимативное задроченство?

Моя роль як весільного генерала включала б в себе певні інтриги. Я думаю, що вмілим маніпулюванням я б зміг зберегти обличчя «Четверга», додавши до нього свіжої крові і професійності.

Но ты же умрешь. Вот ты умер. Мертв. Нет тебя. Молодые испоганят «Четверг»?

А це вже не моя проблема.

А ты не хотел бы забрать «Четверг» с собой в могилу?

Нє, я маю достатньо барахла, яке я заберу в могилу, а «Четвер» нехай би жив.

А что за барахло?

Це моя приватна справа.

С какого-то момента «Четверг» дал больше свободы новой автуре. Многие получили возможность реализоваться. Люди разделились на два лагеря. Те, которые считали, что «Четверг» - это элитарно, и те, которые наоборот рады новому доступному озеру для собственных рассказов. Как ты смотришь на утрату элитарности?

Я знов повторю преамбулу. В цій країні і в цій ситуації поняття елітарності, поняття контркультурності – я вже не кажу про такі речі як авангард і андеграунд – вони втратили свою актуальність і зміст. Нема таких понять більше. Межі між ними розмиті. Зараз можна бути і елітарним і контркультурним одночасно, і це нічого не означає. Головне завдання - це просто бути. Я намагаюсь бути як людина і як журнал, так, щоб це мені було цікаво. Щоб моє існування було осмисленим. В якійсь момент мені видалося що залишатися елітарним, друкувати якісь мажорні бренди - то був би найкоротший шлях до деградації та змаразміння. «Четверг» би перетворився на такий собі журнальчик...«Вісник Станіславського Феномену». Кому то було б треба?

Мене, як людину старіючу, цікавлять молоді не тому, що вони пропонують якусь кардинально нову літературу, яку я не вмію робити і погано в ній орієнтуюся. Я все це вмію, розумію і нічого нового під сонцем нема, але бодай для того, щоб поживитися якоюсь молодою енергією (редакторський вампіризм такий) мені цекавіше працювати з молодими і пропагувати їх. Це є процес. З нього щось вийде. Зрештою те, що зробило моє покоління, я вже знаю і достатньо чітко та аргументовано можу прогнозувати, що ще ми можемо вродити. Прогнозувати, що зроблять молоді - неможливо. В цьому кайф.

Как для тебя выглядит украинский молодой писатель?

Якщо йдеться про певні тенденції, на відміну від попередніх років, хорошим або потенційно хорошим молодим письменником є дівчина, чи жінка. Як правило, з доброю освітою, знає багато мов, продовжує навчання десь на Заході. Це все якось тішить. Попри те, що я дуже скептично ставлюся до фемінізму. Жінки та дівчата набагато активніші, зріліші, вони зовсім позбавлені інфантильнотсі, яка притаманна чоловікам аж до пенсійного віку.

Ты просто Ирэну Карпу сейчас описал

Нє, ну Карпа одна з таких дівчат. Але їх є дуже багато.

Мені легше описати образ чоловіка. Це молода людина. Як правило, не дуже освічена. Вона без чітко визначенних життєвих орієнтирів, дезорієнтована у власних планах, любить побавитися легкими наркотиками і вважає це офігенним піком контркультурності і альтернативи.

Да ладно, мы с тобой давеча траву курили. Ты мне только что рассказывал про кайф от твоей старой музыки под гашишем. Ты ж сам куришь!

Це коли пригощають. Так, ок....я свідомий, що в образ, який я описав, вписуюсь і я зі всіма своїми потрохами. Це ще один аргумент на користь фемінізму.

А почему ты такой меланхоличный и задумчивый человеконенавистник? Ты витаешь…

Коли мені було років тридцять я був не тільки декларативним але й фактичним мізантропом. Посміхався тоді частіше. Взагалі, я інтроверт...

После «Воззека» мне с тобой страшно общаться. Абсолютно шизоидная книга. Мне кажется, ты бы мог резать людей.

Нє, ну не різати. Але копати в дупи мені хотілось всіх і підряд.

Куда пропадает Издрык? Говорят, есть периоды, когда тебя нет. Ходят слухи о том, что ты ложишься в психические лечебницы, вдохновляешься там.

Це все правда. Але я не лягаю в лікарні і не подорожую, мене туди заберають і дуже нехоче відпускають. Більше „ноу коментс”. Все є в моїх книжках...

У нас вроде есть процесс. Все время появляется новое мясо, новые соки, но всё это попахивает какой-то адской локальностью.

Це не локальність, це недорозвиненість, якщо не імбіцильність.

Польща, наприклад, відразу підхоплює свої нові імена. Починається рух, розмови в пресі.

У нас літературного процесу немає. В нас немає культури дискусії. Літературний процес може відбуватися лише в тому суспільстві, де є нормальна, спокійна дискусія, коли дискутують не люди, а аргументи, тексти.

Люди спрашивают, почему в «Четверге» так часто встречаются собачьи клички? Пуцык, Издрык, Воццек, Любко…что за эстетика?

Це проблема етнографічної інтерпретації. Для галичанина це звучить цілком природньо. Можливо, для так званої великої України це щось екстраординарне...Нєт отвєта...

Что можно сделать с Союзом Писателей Украины? Как заставить динозавров производить что-то нужное?

Та вони щось там «проізводят». Хай собі живуть як сексуальна меншина, ми ж живемо, блядь, в демократичному суспільстві. Всім почварам повинно знайтися своє місце. Чому якщо можуть існувати Свідки Єгови, то не може існувати Спілка? А чим краща Асоціація Українських Письменників?