Джеймс Огастін Джойс

Venetian masts, maypoles and festal arches spring
up. A streamer bearing the legends Cead Mille Failte and Mah Ttob Melek
Israel spans the street. All the windows are thronged with sightseers,
chiefly ladies. Along the route the regiments of the royal Dublin Fusiliers,
the Kings Own Scottish Boraerers, the Cameron Highlanders and the Welsh
Fusiliers, standing to attention, keep back the crowd. Boys from High school
are perched on the lampposts, telegraph poles, windowsills, cornices,
gutters, chimneypots, railings, rainspouts, whistling and cheering.

James Joyce. Ulysses

Таким описував Дублін Джеймс Джойс. Джеймс Огастін Джойс, ірландець від кінчиків пальців на ногах й до кінчиків волосся на голові, народний поет, лицар Ордену Пива та Віскі, й справжній феномен світової літератури. Письменник, котрий своїми творами возвеличив рідну країну, зумів піднести її популярність на небувалий рівень. Письменник, котрий відкрив світу Ірландію – її культуру, її людей ну і звісно ж її легендарне пиво „Гіннесс”.

Кращий письменник серед ірландців, кращий ірландець серед письменників. І в той самий момент вигнанець, людина котра більшу частину свого життя провела за межами, країни, котру він любив всім серцем. Справжній бунтівник, поривам котрого сприяли настрої, що царювали в Ірландії тих часів. Джойс з притаманною йому гордістю забивав на всі політичні та літературні рухи. Його постійно тягнуло до загальноєвропейської літератури і цей потяг в 1902 році висмикнув його з лона сім’ї та закинув до Парижу. В результаті майже все його життя пройшло в столиці Франції, а також в Цюріху де він і помер 13 січня 1941 року.

Першою книгою Джеймса що побачила світ, був збірник віршів Камерна музика (Chamber Music, 1904) - граціозних та безтілесних творінь, котрі абсолютно нічим не були подібні на подальші витвори метра. Можливо, в той час він ще блукав в нетрях вікторіанської літератури, з її високо естетськими ідеалами та ніжною, жіночною поетикою.


Іn the dark pine-wood
I would we lay,
In deep cool shadow
At noon of day.

How sweet to lie there,
Sweet to kiss,
Where the great pine-forest
Enaisled is!

Thy kiss descending
Sweeter were
With a soft tumult
Of thy hair.

O, unto the pine-wood
At noon of day
Come with me now,
Sweet love, away.


Сам Джойс в майбутньому зазначав – що вірші це не його парафія, і все, що він римує, це всього лиш „збірник безглуздих од”. Але все-таки згодом він опублікував ще одну збірку віршів - „Яблука по пенні за штуку (Pomes Penyeach, 1927).

В 1914 році на світ з’явилась збірка „Дублінці” (Dubliners), збірник з 15-ти скетчів та оповідань. Ось тут вже Джойс постає в своєму справжньому обличчі. Його тексти по-своєму унікальні, він був першим хто розпочав руйнацію всіх кордонів, рубрик та класифікацій. Він був першим, хто почав ставити рамки, а потім знищувати їх своєю „текстовістю”, своєю „серйозною грою” літерами, словами, реченнями, поняттями, образами, зливаючи воєдино, в самому процесі творіння, свою свідомість, котра в житті була поділена на плотське та духовне.

Апогею свого словесного „збочення” Джойс досягнув в „Уліссі”. В книзі, котра вже стала безсмертною класикою. В книзі, котра стояла біля витоків літератури постмодерну. В книзі, котра стала найдовшим в історії описанням одного дня. Дня самого звичайного ірландця. Дня, котрий розтягнувся на вічність.

Уявляю собі, яка шалена радість була б у класицистів, коли б вони дізнались, що в цьому романі ретельно дотримана класична єдність часу та простору (вся дія відбувається в одному місті та в один і той же самий день). Проте їх моральний оргазм тривав б недовгою – коли вони прочитали хоча б чверть роману – то перед нами б постали їх здивовані пики. Так в результаті й трапилось. Джойса звинувачували в надмірній відвертості, вульгарності та розпусті. Роман було заборонено й забуто. І визнання прийшло аж потім, як це взагалі й трапляється з геніальними творами. Та і нашій аудиторії зокрема він став відомим вже після „перебудови”.

А все почалось з гомерівської „Одіссеї”. Згідно з однією теорією, яку поділяв і Джойс, герой античної поеми – семіт. Тому і примішав Джеймс в свою „Дублінську Одіссею” міф про Вічного Жида – Агасфера. Так і з’явився Улісс, єврейський комерсант Леопольд Блум, а все що з ним трапилось за один день в місті, котре було водночас і рідним і чужим для нього, стало основою для ретельно відтвореної атмосфери дублінського життя в „День Блума” – 16 червня 1904 року. В цей день Блум шляється по Дубліну, викликаючи у читача прямі іронічні аналогії та асоціації з героєм гомерівського шедевру. Цьому, не дуже схожому на свого прототипа, Уліссу Джойс навішує Телемаха в особі Стівена Дедалуса, котрий і виконує символічну роль сина в пошуках батька, хоча в самому романі це радше відображено як пошук собутильника. Повернення додому – ось основна ідея, котру письменник протягнув волоком через весь роман, повернення котре насправді є вигнанням, вигнанням з рідного мікрокосму. Вигнанням, котре зачепило і Джойса. Адже він сам зазначав, що покинув Ірландію тому, що його звідти „вигнали”. Це вигнання, котре було нав’язане долею, подорожами по світу, руйнацією свідомості. А повернення було важким та сповненим мук. Повертався на Ітаку Одіссей, повертався додому Улісс, повертався додому Джойс. Повертався в своїх творах.

„Улісс” став великою подією, прапором авангардистської революції; згодом він став канонізуватись, як і будь-яке значиме соціальне явище, він став класикою. Ідеї з роману розкрадались і втілювались в окремі культурні течії. Це була „Біблія”, Ветхий Завіт Нового Часу. Джойс першим (із великих письменників-мислителів) на практиці втілив в життя створення індивідуальної „релігії”, що послугувало потужним поштовхом для формування постмодерну.

Улісс – це відтворення одного дня. А Поминки по Фіннегану (Finnegans Wake, 1939), котрі писались Джойсом протягом всіх останніх 15 років життя – це історія однієї ночі, або ж точніше історія про блукання обмеженої думки сплячої людини в безкінечності Всесвіту. Поминки за Фіннеганом – дуже довга книга, в муках винайдена Джойсом; це мова котра співвідноситься зі звичним так само як і несвідомі психічні процеси – з свідомими. Книгу просто неможливо читати в звичному розумінні цього слова. Але вона безмежно цікава – в першу чергу для письменників – як пам’ятник єдиної в своєму роді спроби ввести в мову нові форми.

Доля „Улісса” символічна та показова, тому що вона – це доля авангарду (в широкому розумінні). Периферія стає центром, котрий в результаті поглинається новою периферією. Цей механізм був і буде. Тому з великою долею вірогідності можна заявити, що постмодерн за кілька десятиліть врешті-решт „заматєрєєт” і нарешті стане класикою. Класикою як і твори Джойса.