Юрий Андрухович: Бу-Ба-Бу

В каком культурном контексте зарождалось «Бу-Ба-Бу»?

Середина 80-х в українській літературі -- це поява перших поетичних публікацій "вісімдесятників", перші позитивні зміни у видавничій практиці (коли, наприклад, для видання поетичної збірки вже не обов’язково було відкривати її віршем про Леніна, партію ітеде) -- але все це на тлі тотальної сірятини, мільйони тонн макулатури на одну тонесеньку пристойну збірочку -- такою була приблизна пропорція. Приблизно тоді ж у критиці заговорили про два табори молодих "вісімдесятників" -- т. зв. "метафористів" (нормальною мовою -- поетів, що тяжіли до модерністської образності) і т. зв. "сповідальників" (поетів традиційного, консервативного, "селянського" складу). Між таборами почалася дискусія, а відтак і ворожнеча. У своїх листах до Неборака й Ірванця я запропонував придумати "щось третє", якийсь "бурлескно-балаганно-буфонадний" напрям, Неборак підхопив ці три слова, зробив із них абревіатуру і таким чином ми всі погодилися, що це буде Бу-Ба-Бу.

Чем было «Бу-Ба-Бу» на заре своего существования?

Троє молодих поетів, які періодично вириваються із життєвої рутини в домовлене місце (переважно то був Львів, бо в ньому жив Неборак, а ми з Ірванцем жили приблизно на однаковій від нього відстані) і зустрічаються для того, щоб потриндіти, попиячити й почитати один одному нові вірші. Ми назвали це "конгресами Бу-Ба-Бу". Під час конгресів до нас приєднувалися інші люди з тусовки: друзі-поети, художники, музиканти. Це було дуже важливо -- ми в такий спосіб начебто захищалися від соціумного тиску, очищалися від впливів системи і створювали щось типу неформального братства з круговою порукою.

Чем является «Бу-Ба-Бу» сегодня? Как изменилось творчество?

Сьогодні це все-таки історія. Групи такої -- Бу-Ба-Бу -- сьогодні не існує. Все-таки бубабізм пізнавався передусім зі сцени, він був жививй, поки ми втрьох влаштовували наші спільні вечори під цією спільною вивіскою. Кажуть, ніби фактично це вичерпалося разом із СРСР. Я дещо продовжив би лінію -- десь так до 1995 року, коли нас уперше було видано спільною книгою. Можливо, це й була остаточна крапка. У будь-якому разі всі наші нечисленні спільні виступи, які відбулися після того, носили виключно ювілейний характер. Безумовно, кожен зокрема створює свої власні проекти чи бере участь у проектах, запропонованих іншими, зі сцени ми не зникли (особливо я), але саме як Бу-Ба-Бу ми востаннє виступали у травні 2000 року. І от -- аж тепер, 2005, наше 20-ліття.

Что у «Бу-Ба-Бу» впереди? Нарисуйте, пожалуйста, горизонт.

Я думаю, це так і буде: періодичні "ювілейні" виходи на публіку, своєрідні такі камбеки. Можливо, зберемося на якусь документальну книгу -- у нас було на початкових стадіях дуже інтенсивне листування, можна десь усе це повідкопувати, спогади друзів, купа унікальної графіки (друзі-художники, перш усього Кауфман і Кох, завжди придумували щось типу запрошеь, програмок, листівок до наших вечорів), фотки і таке інше. Але хай краще цим займається вже хтось інший, бо це знову буде "вінок на могилу". Ні, насправді кожен з нас по-своєму конфронтує з часом і майбутнє видається чи не найважливішою категорією, але це майбутнє індивідуальне.

Как изменилась публика "Бу-Ба-Бу" за эти 20 лет?

Обидва вечори -- (львівський більше, ніж київський) -- засвідчили, що публіка залишається в тих же вікових рамках, що й тоді, в другій половині 80-х, тобто переважає молодь, 19-20-літні. От тільки тоді, коли Бу-Ба-Бу виникало, вони щойно народжувалися! Тобто в цьому сенсі Бу-Ба-Бу перемогло час -- до нас так і не почали приходити виключно ровесники, ветерани тих часів та інші старці. Звісно, було багато друзів, деякі цілими родинами, але вони не переважали. Якби київські організатори не заблокували можливості вільного входу, то співвідношення було б, як і у Львові -- десь так 8:2 на користь зовсім молодої двадцятилітньої публіки.