Тарас Мельничук - «Як поезія»

Якимось боком кожне явище світу є поезією. І може бути промодельоване за допомогою ars poetica. Ці сентенції мені були здавна відомі теоретично, але тільки крізь фільтри політтехнологічних практик я відчув небуденну істинність цього банального, школярського, провінційно-презентаційного, безвідповідального й пофіґбджольного словосполучення: поезія універсальна. Тільки через поезію ремесло політичного іміджмейкерства набуває рівня мистецтва, стає шаманством і метафізикою не найнижчого пілотажу. Магія меседжу починається з найпростішого. З пошуку потрібних слів для переконання ближнього свого. Слів простих і парадоксальних. І тут на столі поміж політичним технологом і горбатою мишкою виникає дещо з поезіями. Бажано, з поезіями енергійними і лаконічними. Сьогодні це другий том творів Тараса Мельничука. Відкриваю навмання. Рядок: «Копали б ви і дивувалися: / -- Яка земля розумна у Карпатах!». От вам «ісходнік». Матеріал для слогану локального іміджевого позиціонування політика галицького походження: «РОЗУМНИЙ СИН РОЗУМНОЇ ЗЕМЛІ!» Тупо, скажете? Ну, безперечно, що тупо... Як і кожне зведення поезії у площину опцій. Але на біґборді десь у Коломиї чи Стрию дивилося б незле. Навіть кайфово. Особливо поряд із районно-ґрунтовим профілем майбутнього кандидата у народні обранці та карпатським пейзажем етикеточного штибу. І родіна праславлєна і чєлавєчєк на понтах. Гортаємо далі. Сторінка, сторінка, сторінка... Ось воно: і залетіли чужі бджоли у мій вулик Малюємо на біґборді (або афішці) «Наш Вулик». Симпатичний такий, прикрашений квітками, гаптуванням та різдвяно-пасхальною символікою. Потім малюємо «чужих бджіл». Агресивних, тлустих, з балалайками під крилами... Ні, балалайки не прокотять. Занадто стрьомно. Хоча, хоча... Замінимо балалайки чимось абстрактнішим. Скажімо, глобалістичними зірочками (колір зірочок і число промінчиків визнчає замовник афіши). І кожній «чужій бджолі» у лапи по автомату АКМ (варіанти: М-16, «Скорпіо», ятаган, бейсбольна бита, футбольний м’яч). А перед Нашим Вуликом стоїть сурово і незламно «Наш Пасічник» з підфарбованим обличчям політика NN і шуфлею мочить «чужих бджіл». Аж шмаття летить! А під цим комашино-партійним армаґедончиком золоті слова покійного Поета: «І ЧУЖІ БДЖОЛИ БУЛИ ПЕРЕБИТІ». Але це ще не вищий пілотаж. Це все ще політфілологічний «крафт» на межі профанації. Себто, тої халяви, якою заробляє на життя і пиття більшість вітчизняних політтехнологів. Мистецтво ж починається у глючних хащах непрямого цитування, коли поезія перетворюється на медитативну мозаїку, з якої світомість (наснажена драпом, алкоголем, мінетом, перепадами атмосферного тиску, дзвінком п’яного в дупу спонсора) вибудовує небачений сюрік. Саме він, а не продукт розумових зусиль, вбиває наповал уяву електорального піпла. На цьому рівні іміджевої метафізики поезія поза конкуренцією. Vera incessu patuit dea – Хода показує в ній справжню богиню. Тарас Мельничук створив парадоксальний простір, від якого зручно відштовхуватися і падати у прірву перепризначення вербальних сенсів. Тут злітає словесне м’ясо і оголюються структури. Саме там, у структурах – заповітні ключі від ментальних підвалин. Хто оволодіє цими фундаментами н рівні опорних сигналів мотивацій – оволодіє свідомістю електорату, озброється високоточними методами «м’якого зомбування» сотень тисяч сприймачів меседжу. Порівняно з цим завданням всі технології і контртехнології пропаґанди є лише наслідковим робленням. Тут ключовими структурами є особливі стосунки між іменниками і дієсловами. Чому, наприклад, контент-аналіз (формальна дослідницька практика на основі підрахунку морфем) поетичних творів Мельничука виявляє стійкий зв’язок між словами «млин» і «воювати, битися, боротися»? Й при цьому проміжним словом виступає «камінь». Яка кнопка ментальності захована у цих сполученнях? Що перемелюють невидимі млини структур підсвідомості? Я намагаюся визначити і наштовхуюся на попередження з того світу: й мені призналася бджола найменша: поправ цю рамку чужинцю